The future has a silver lining! Stanislav Kholodnykh

Назва виставки була натхненна пропагандистським плакатом з фільму «Робокоп», на якому була написана ця фраза. Це ідіома в англійській мові, що позначає оптимістичний погляд на майбутнє. Silver lining — це промінь сонця, що пробивається до землі скрізь щільні хмарини.

Тут, на постерi виставки, ця фраза з’являється у вигляді субтитру до сцени з «Тріумфу волі», що зображує краєвид з літака Гітлера. Він летить у Нюрнберг на з’їзд нацистської партії в 1934 році.
«Тріумф волі» — це нацистський пропагандистський фільм 1935 року, який був знятий, спродюсований, змонтований і написаний Лені Ріфеншталь. У ньому показана хроніка з’їзду нацистської партії 1934 року в Нюрнберзі, на якому були присутні більше 700 000 прихильників нацистів. [Вікіпедія]

The title of the exhibition is inspired by the poster that served as a propaganda inside the «Robocop» movie world and featured this phrase. It is an idiom in English language to express an optimistic view of the future. Actual silver lining is a beam of the sun that comes down to Earth through tight clouds.
Here on the poster of the exhibition the phrase appears to be a subtitle to the scene from «Triumph of the Will» depicting the view from the Hitler’s airplane. He is flying to Nuremberg in order to take part in the Nazi Party Congress, 1934.
Triumph of the Will is a 1935 Nazi propaganda film directed, produced, edited, and co-written by Leni Riefenstahl. It chronicles the 1934 Nazi Party Congress in Nuremberg, which was attended by more than 700,000 Nazi supporters. [Wikipedia]
Inform about the artist:
Hi! My name is Stanislav Kholodnykh. I am a citizen of the world. I have a bachelor degree in Software Engineering and currently work for several online educational companies such as Pluralsight, Sungaze, etc. As an artist, I am fully invested into human-machine communication, pattern recognition, social media and distribution of knowledge. Primarily work with digital video and investigate boundaries of the medium as well as tools of its production. MacBook and iPhone are my main tools.

Ідея цієї роботи виникла з чистої цікавості. Чи могла бути в «Тріумфі волі» така сцена, яка не мала б прямого відношення до нацистської ідеології, якби вона була вирвана з контексту? Сцена, в якій не було б таких знаків, як свастика, нацистське вітання або обличчя політичних лідерів того часу і т. д. Дотримуючись своєї цікавості, я вирізав усі сцени, що мали такі знаки, щоб це з’ясувати. А ті сцени, що залишилися після мого монтажу, були урізані до 1 секунди і поміщені до однієї з п’яти різних категорій залежно від характеру зображень: портрет молоді, портрет міста, базові людські потреби, вогняні шоу та небо.
Назва цього твору відображає логіку моїх дій із оригінальним фільмом. Я піддав запереченню увесь нацистськи заряджений контент, який був присутній у фільмі. Однак, заперечення неминуче включає те, що було заперечено, в структуру висловлювання, і зберігає це в потоці асоціацій разом з усім іншим. Іншими словами, якщо ви поставите ці два іменники, Тріумф і Воля, поруч, навіть коли вони піддаються запереченню, вони все одно відсилатимуть до нацизму, може навіть більш витонченно. Цей негативний простір, що залишається після заперечення, розкриває метод, що лежить в основі ідеї, яка стоїть за оригінальним монтажем фільму, — того, як насправді працювала пропаганда, і кому вона була адресована.
Інший рівень роботи — це відбір критеріїв, за якими автор відрізняє нацистські знаки від інших. Подібне розділення в даному випадку є абсурдним, так як увесь фільм є нацистськи зарядженим знаком, і будь-яка його частина, яка використовується в контексті, що містить посилання на весь фільм (а це наш випадок), буде вважатися нацистськи зарядженою. Але хіба можна назвати цю роботу нацистськи зарядженою? Ні в якому разі. Це робота тільки розкриває функцію і ефекти операції заперечення в гіпертрофованій формі, щоб зробити їх очевидними.
Чи вважатиметься оригінальний фільм пропагандистським сьогодні? Чи приєднаєтеся Ви до місцевої нацистської партії в Вашому місті після його перегляду? Ні. Це фільм про пропаганду, але не є пропагандою безпосередньо. Сьогодні це один з документальних фільмів про часи становлення нацизму в Німеччині в 30-і роки, але щоб розкрити це, вказати на це, нам було необхідно зосередити увагу саме на цьому факті, застосовуючи операцію заперечення
Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=ml98jvSVm3w

This piece had started from pure curiosity if there could be any scene in «Triumph of The Will» which would not refer directly to Nazi ideology even being put outside the context of the movie. Scene that would not contain such signs as swastika, nazi heil or the faces of the political leaders of the time, etc. I cut out all the scenes that do contain them in order to find that out. The footage left after uncutting the original movie was divided into five distinct categories by the character of the images being shot: portrait of the youth, portrait of the city, basic human needs, fireshows and the sky. 
So, the essence of the work I did with this movie is expressed in the title of the work. I negated the all nazi-charged content in it. But, when you negate something you unavoidably include this negated thing into the structure of an utterance, and you still keep the flow of associations with the whole concept that is being negated and being flowing alongside with the rest. In other words, if you put those two nouns, Triumph and Will, together, even being negated, they still refer to the Nazi regime, maybe even in much subtlier manner. This negative space that is left after the negation reveals the method that stood behind the idea of the montage of the movie, of how actually propaganda worked and whom it was addressed to. 
Another layer of the work is the choice of the criteria by which the author can tell apart nazi-charged signs from the rest which is obvoiusly an absurd thing to do since the whole movie is that sign, and any piece of it being used in the context containg references to the whole movie (that is our case) will be read as nazi-charged. But is this work nazi-charged? Not at all. It is the work that reveals the function of negation in a hypertrophied manner in order to make it obvious. 
Does the original film seem to be propagandistic today? Will you join the local Nazi party in your town after watching it? No. It is about propaganda but not propaganda itself. Today it is just a great documentary, but to reveal it, to point that out, we needed to focus our attention on that very fact using the operation of negation. 
Link: https://www.youtube.com/watch?v=ml98jvSVm3w

Я хотів перенести гнів і насильство в музику безпосередньо, і Джон Кейдж мені ближче, ніж панк. Таким чином, я зібрав хлист з дванадцяти аудіо кабелів і підключив його до колонки за допомогою відеомонтажу. Через повторюване використання такого музичного інструменту насильство і гнів стають буденними, доки ви не перестанете це помічати, і сцена, зображена у творі, більш вас не турбуватиме. Хоча насильство в ній все ще присутнє.  Окрім того, ця робота поєднує електронні інтерфейси комунікації із практиками садо-мазохізму, і таким чином стає метафорою втілення болю, що має суто спекулятивну природу, у біль фізичний, який все ж таки розподіляється згідно певних правил та домовленостей.  Гіпотетичним власником цього синтезатора міг би стати Северин, персонаж з роману Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі», на честь якого і було названо мазохізм.
Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=Er2hU3NrKNw

Here I wanted to transpose anger and violence into music directly, and John Cage is closer to me than punk. Thus I assembled the whiplash out of twelve audio cables and connected it to the speaker with a help of video montage. By repetitive use of such a musical instrument violence and anger become mundane without you even noticing it, and the scene depicted in the work disturbs you no more. Even though violence is still there.  Moreover, this work combines electronic interfaces of communication with the practices of sadomasochism, and thus becomes a metaphor for the embodiment of pain of purely speculative nature in physical pain which is still being distributed among actors according to certain rules and agreements. Hypothetical owner of this synthesizer could be Severin, the character from the novel “Venus in Furs” written by Leopold von Sacher-Masoch whom masochism is called after.
Link: https://www.youtube.com/watch?v=Er2hU3NrKNw